У нашому новому проекті ми говоримо з героями про те, як вони лінуються, витрачають життя й марнують свій дорогоцінний час на абсолютно дивні речі.
Читайте наше інтерв'ю з однією з найвідоміших українських письменниць сучасності Катериною Бабкіною.
Що для вас прокастинація?
Це коли потрібно щось робити, а ти робиш щось інше, що тобі зовсім не потрібно.
З появою смартфонів і соцмереж люди стали прокрастинувати більше. Чи є у вас спосіб боротьби з цим?
Я не завжди відповідаю в месенджер, не відстежую публікації, не читаю стрічки. Деякі друзі ображаються на мене, що я не дивлюсь їхні сторіс в Instagram. Я, наприклад, запитую: “Як день пройшов?”, а вони: “Всмислє, ти шо не бачила?!” Але це не означає, що я не прокрастиную. Просто у мене є інші способи це робити.
Які?
Це читання. До того, як не було смартфонів, залипнути в книжку на цілий день теж вважалося прокрастинацією.
Особливо, коли тобі треба писати чи перекладати статтю, відповідати на мейли і працювати.
Я принесла з собою ковдру, котру сама сплела. Це ще один спосіб прокрастинації. Всі заняття, які не вимагають надмірного залучення мозку. Наприклад, сісти з сімома фільмами про Гаррі Поттера і плести ковдру, светрик, шалик, або шити щось. Я можу проїжджати повз якийсь магазин чи навіть секонд-хенд, а там, наприклад, висить рожева штора. І я думаю: це ж рожева штора, з якої я можу зшити собі спідницю. В мене є три рожеві пачки, одна дуже брендова, одна простіша, а третя - зшита руками майстрині з Чернівців. Але потім я бачу рожеву штору, паркуюся, йду її купувати, три дні її перу і висушую. Шити я не вмію, в мене нема машинки, лише набірчик голок, який дають в готелях. Я можу пів дня витратити, щоб пошити за допомогою цього спідницю з рожевої штори. Звісно, спідниці не виходить, а час витрачено; я часто потрапляю в такі пастки.
У вас як у письменниці є дедлайни від редакторів, видавців?
Є дедлайни від редакторів, є дедлайни від видавців і співавторів. Є дедлайни від себе і від людей, з якими я працюю. Якщо це лекторій, наприклад, то лекції мають бути вчасно готові. Мені з одного боку комфортніше працювати, коли є дедлайни, а з іншого - що затребуваніший ти письменник, то стрімкіше зростає кількість дедлайнів. Тож зараз все моє життя - це якийсь суцільний дедлайн. Я мушу весь час щось терміново закінчити.
І от що більше тих дедлайнів, то більше мені потрібно терміново в'язати ковдру.
Кожен вечір, поки я не пров'язала свої 10-15 сантиметрів, я сиджу і страждаю. Думаю: “Що це я тут сиджу редагую велику книжку, яку сама переклала. У мене ж ковдра не в'язана!” Таке заміщення і є прокрастинацією.
Над написанням якої книжки ви найбільше прокрастинували?
Над перекладом книги М. Вікінга “Маленька книга хюґе”. Це, по суті, вся книжка про те, як в'язати ковдру. Коли я почала її перекладати, в мене було хибне враження, що це дуже простий текст. Це так, але все-таки це фаховий текст англійською мовою. До того ж, я не дуже добре перечитала контракт. Думала, що треба здати текст в один термін, а потім ближче до кінця з'ясувалося, що ці терміни зсуваються на місяць не на мою користь. Що більше треба було працювати, то більше знаходилося невідкладних ковдр. Це книжка про те, як облаштувати своє життя, щоб бути щасливим, про меблі та світло в оселі, про рецепти, про підбір одягу, і чим більше я відчувала, що її треба здавати, тим необхідніше було спробувати все, про що перекладаю. Це було так: “О! Тут написано, що речі на столі мають бути організовані, а в мене не організовані!" - переклад зупиняється, починаємо розставляти свічки і вазочки з квітами.
Я закінчувала її перекладати в Нью-Йорку в новорічно-різдвяний час. І це теж трошки відволікало.
У мене є сильний аргумент проти команди прокрастинації - я не дивлюся серіали.
Чому?
Тому що сили волі нуль, і я просто починаю дивитись усі серії підряд, всі справи відкладаються на потім. Тому якщо дивлюся, то лише короткі серіали. Наприклад, “Чорне дзеркало” - ок, втрат по часу всього одна ніч; найдовший, напевно - “Маленька велика брехня”. Так само з книжками, але книжки швидше закінчуються, їх не буває дванадцять сезонів. Навіть найгрубша захоплююча книжка закінчується через дві доби.
А як можна читати і в'язати ковдру одночасно?
Ніяк. Але можна слухати аудіокнижки.
Ще один жахливий спосіб прокрастинувати для мене - їздити на машині.
Наприклад, поїхати додому красивішою дорогою. Іноді красивіша дорога прокладається через Бориспіль. Якийсь час у мене була одна й та сама машина. Я до неї звикла, втратила відчуття захвату і їздила додому нормально. Зараз я змінила машину, вона швидше їздить, краще виглядає. І я розумію, що знову їду додому кращою дорогою. Іноді на це витрачається море часу.
Що для вас складніше: писати чи перекладати?
Важко сказати. Я не беруся перекладати книжки, які мені не близькі, тому це дуже схожий вид роботи.
Наприклад, зараз я працюю над перекладом з французької мови. Можу читати французькою, майже все розумію, але не говорю. У мене дуже слабенька вимова і я погано сприймаю на слух. Це художній текст, не дуже складний, але там багато географічних деталей і різних речей, які були актуальні в 18 столітті, проте їх всі можна загуглити.
Але я вирішила робити так, щоб була якась користь з цього проекту для моєї французької. Закидаю деякі фрази в перекладач, щоб гугл це озвучив, намагаюся за ним повторювати. Мені здається, що це теж насправді спосіб прокрастинації. Це точно не сприяє прискоренню перекладу, і я не впевнена, що покращує мою французьку.
У який момент вам стає за себе соромно?
Коли я буваю зла. Я рідко пишу гнівні пости в фейсбуці, частіше говорю все прямо людям в обличчя.
Я не буваю зла невиправдано, майже ніколи, але іноді не варто бути злою навіть виправдано.
Часом іноді люди отримують від мене непропорційно до проблеми. Найгірше я реагую, коли хтось без поваги ставиться до мого часу чи комфорту. Наприклад, коли кажуть “зайди забери документи після 12-ї”. Ти заходиш в 12:30, нікого немає. Заходиш в 13:30 - людини немає. Потім в 14:30 - немає. Ти їй телефонуєш, а вона відповідає: “Ну, я буду хвилин через 20 або через 40. Або через годину точно”.
І ти в такий момент думаєш:
Невже в мене дійсно є зараз ця зайва година? І починаєш бути злою.
Потім кажеш людині багато неприємних речей. Я часто таке роблю і з нагоди неякісних сервісів, але розумію, що здебільшого це без сенсу.
У мене була колись ситуація з ілюстраторкою, котра готувала обкладинку до моєї книжки. Вона прислала ескіз, я написала коментарі. Вона їх всі проігнорувала, надіслала обкладинку, яка мало відповідала вибраній кольоровій гамі та ескізу, який обговорювали. Їй сказали, що треба допрацювати згідно з побажаннями, котрі висловлювалися до ескізу, а вона відповіла: “Я не вижу смысла что-либо менять. Обложка будет только такой”. Я просто заблокувала її в чаті, тому що люди не говорять так одне з одним, було велике бажання пояснити людині грубо, де її місце з таким підходом. Так, можна багато пробачити людині, яка виносить тобі мозок, а потім генерує геніальний продукт, але поза цим обкладинка, яку зробила ця дівчина, в першу чергу була погана. Уже потім важило те, що вона непрофесійно поводилася.
Назвіть аргументи, чому прокрастинація це добре.
Це дозволяє тобі перезавантажитись. Якщо ти правильно прокрастинуєш, це насичує тебе ресурсом. Дозволяє бути радіснішим, а отже, менш злим, більш прийнятним для соціуму. І продуктивнішим.
Якби у вас був мільйон доларів, який спосіб прокрастинації ви б обрали?
Писання. Насправді, це не так багато грошей, як здається. І моя робота - це майже одне й те саме, що прокрастинація - сидіти собі писати. Багато часу й сил йде саме на те, щоб вибороти собі ситуацію, де ти зможеш комфортно та розслаблено сісти й писати.
Усі художні тексти, які я пишу, вони насправді для себе, це так випадково вийшло, що те, що я пишу, комусь потрібно. Це моє найбільше задоволення - писати.
Якби був мільйон доларів, у мене б відвалилася частина життя, яка відповідає за створення та організацію часу і простору для писання. Я весь час би сиділа й писала книжки. Усе інше б робилося без моєї участі. Машина б їздила в СТО, квартира б прибиралася, одяг би прався та прасувався, квартира ремонтувалася, в ній би з'являвся кабінет; подорожі б планувалися з міркувань цікавості і комфорту. Усі технічні моменти з лекціями, презентаціями, зйомками, інтерв'ю, які складають, напевно, 80 % моєї роботи, спілкування з редакторами, продавцями, з угодами, з банківськими реквізитами, боротьба з тим, щоб ти міг отримати гонорар на карту в швейцарських франках чи перетворити на гроші іменний чек, який тобі в Україну прислали в конверті з американського журналу. У мене є помічниця, але вона займається якимись професійними питаннями: підготовкою лекцій, презентацій, квитками. Її робота не передбачає роботу з особистими штуками, ведення банківських рахунків, опікування моїм житлом, машиною, відпочинком. Логістика, угоди, перемовини з редакторами, ілюстраторами, видавцями займають багато часу.
Якби у мене був мільйон доларів, це все робили б ельфи. А я б сиділа і писала книжки.
Не можу сказати, що більше б подорожувала, ніж зараз, тому що і так багато подорожую. Я би просто не напружувала себе, вся б світилася легеньким сяйвом і в'язала ковдру. Правда не знаю, чи тоді так само сильно хотілося б в'язати ковдри.
Ковдру в'яжуть тоді, коли тобі треба чимось зайнятися, щоб відключитися від труднощів, це проста робота і швидкий результат. Можна поставити її між собою і світом, ковдра відмежовує тебе від клопотів, неудач і складнощів з іншими людьми. Сплів - накрився - заховався і накопичуєш ресурс!
Автор статьи: Pink.ua
