У нашому новому проекті ми говоримо з героями про те, як вони лінуються, витрачають життя й марнують свій дорогоцінний час на абсолютно дивні речі.
Цього разу ми розмовляли про життя з Народним артистом України, співаком та композитором Павлом Зібровим.
П.С. Мертві бджоли не гудуть?
Прокрастинація - це коли вам потрібно написати пісню, а ви дивитесь серіали і відкладаєте роботу на потім. Чи близько це вам?
Ні! Бо так виходить, що і кохання можна відкласти на завтра? Не можна! Треба робити сьогодні все, що є, тому що все миттєвості. Миттєвість сьогодні дається Господом Богом, вона не може змінитися. Іншої не може бути. Тому треба використовувати кожен момент.
Нічого не відкладай на завтра.
Тобто, Павло Зібров ніколи не відкладає справи на потім?
Нічого! Раніше в мене було таке, що я обіцяв собі: “О, прочитаю цікаву книжку”, а в мене там лежить бібліотека.
Ой, потім, потім, потім.
А потім дивишся, а в тебе назбиралося їх штук 50. Часу немає все на потім відкладати, тому що тебе на повороті обгонять.
Як ви змогли від цього відійти?
Просто я подорослішав і став розуміти, що життя коротке і треба зараз вирішувати питання. Потім ти забудешся, потім в тебе не той настрій, потім змінилась обстановка.
Назвіть три головні "фішки" Павла Зіброва.
Перший - мої вуса. Другий - лозунг “Мертви бджолі не гудуть”.
А якщо гудуть, то тихенько, їх ніхто не бачить навіть
А ще я голова Громадської Партії Шанувальників Жінок України. Це дуже величезна відповідальність.
Скільки всього членів у цій партії?
Самозванців дуже багато. А ті, які записані і мають партійні квитки – 6800 з лишнім. Це активні члени партії. А пасивних, які називають себе “шанувальником жінок” лиш тому, що юбку підняв дівчинці... Угу, знаєм ми таких і не приймаєм. Якщо навіть хтось проштрафився, то ми їх з тріском виводимо — організаційна комісія працює.
Приїжджаємо кудись на гастролі і обов’язково організовуємо зустріч нових членів.
А яка в вас партійна програма?
Любити, шанувати, цінуваті жінку, матір, кохану людину, донечку. Все, що пахне жінкою, треба шанувати.
Є і великі матерії, але в повсякденному житті ти прийшов, сказав комплімент і запалилося світло. Від того, що ви, дівчатка, посміхаєтесь.
Чи буває вам за себе соромно?
Іноді буває соромно, що ти не можеш змінити хід, момент, який вже є. Соромно буває, що копаються десь в смітниках старушки. І ти розумієш, що ти одній, другій даси гроші, але все одно не зміниш обстановку в цілому. До речі, я звертаюся до тих людей, які бачать, як старенька у магазині виймає той гаманець та не може розрахуватися за хліб і одну сосиску. То підійди і зроби вчинок – купи їй буханку хліба, пачку масла та кілограм крупи!
Чи займаєтесь ви благодійністю у більш вагомих розмірах?
З дружиною, Мариною Володимирівною Зібровою, ми взяли декількох дітей і періодично дзвонимо, чи передаємо кошти конкретно людині, а не в фонд. Я також приділяю увагому всьому, що стосується АТО. Це навіть не стільки концерти або щось матеріальне. Просто можу приїхати в госпіталь, поговорити с хлопцями, пофотографуватись, розповісти анекдот – це не займе багато часу, але це те, що я можу і те, що я роблю.
У вас зараз стартував класний конкурс на кавер до пісні “Хрещатик”.
Так, ми ще не запустили проект, бо присилають багато матеріалу.
Я от сьогодні подзвонив на прямий ефір до Насті Каменських. Справа в тому, що 12 років назад вона прийшла вперше на прослуховування з мамою в театр пісні Павла Зіброва. Я її прослухав, там було всього пару пісень. Бачу, що красива і талановита дівчина. Вона каже: “Візьміть мене у ваш театр”. А я сказав, що мій театр існує тільки для Павла Зіброва. Тому ми поговорили півхвилинки буквально і розійшлися, але я слідкував за її творчістю. Ось сьогодні почув про прямий ефір, подзвонив, мене з’єднали. Я кажу:
Настя, привіт! Правильно, що пішла від Потапа. Я солідний співак с голосом, ти прекрасна вокалістка – давай зробим дует.
Вона каже: “О, цікаво”. А чом би і ні?
Кращий кавер на "Хрещатик" ви особисто будете відбирати?
Я думаю, да. Можливо, з Юрієм Рибчинським, тому що він автор слів, я автор музики. От сядем і виберем спільно. І запустим, запишем, знімемо.
Помітно, що у вас зараз змінюється імідж. Не всі артисти можуть собі дозволити такий "апдейт" - багато як грали шансон, так і грають.
Це нудно. Кількість концертів, котрі я даю публічно, тисячні зали, куди приходить богема, жінки з діамантами - ніхто не відміняв. Це прекрасно, я поміняв програму, зробив більше романсу, тому що я бачу, яка публіка прийшла – вихована, вишукана, тобто їм треба дати більше класики. Але є й інша публіка: ті, якім 30 чи 25. Ось для них гарно проходять дискотеки. Наприклад, дискотека 80-х – шикарна музика, тому що вона і зараз зрозуміла, під неї танцюють, дуріють, підспівують, стрибають. Я збираю найкращі хіти і додаю свої три пісні, наприклад. Я співаю з молоддю! Стрибаю в зал, приспіви ми з ними кричимо разом, встигаємо ще селфі робити – 50 хвилин і в мене мінус 2 кілограма, але задоволення величезне від того получаю.
Дискотека від Павла Зіброва!
Назвіть одну перемогу і одну поразку Павла Зіброва.
І перемога, і поразка в тому, що у 1993 році мені пропонував Крутий поїхати в Москву, а через два-три роки я б на білому коні в’їхав в Україну. Тоді воно так і було, що ця розкрутка починалася з Москви. Та в 1993 з’явився у мене як раз, здається, "Хрещатик", і я сказав: “Та ну, я краще тут буду в десятці перших, ніж я поїду в Москву і буду 48-м”. Потім в мене були сумніви: “Блін, чого ж я туди не поїхав?”, але можливості вже не було. І з однієї сторони я потім пожалкував, але зараз не жалкую. Мене виховала ця земля, вона мені дала успіх, дала хліб, я ловлю кайф, як я тут прожив всі роки. Як я можу поїхати прославляти іншу країну?
Україну я люблю і не проміняю нізащо.
Не знаю, яка поразка сама велика – в мене мабуть таких поразок і не було. А перемога… Я вважаю, те, що ти йдеш по вулиці в свої 60 років і до тебе підходить молодь зі словами: “Здрастуйте, Дядя Паша!” - це перемога. Я дуже щаслива людина, що займаюсь улюбленою справою і мені це вдається. Знаєте, велика перемога те, що в моєму житті з’явився Юрій Рибчинський. Ось є талановиті, а Рибчинський – геній! І мені дісталася велика честь і насолода жити в один час з ним, співпрацювати з ним, написати колосальні пісні, до того ж він хрестив мою доньку Діану, це мій великий друг.
Ви не втомлюєтесь від того, що вас усі впізнають та звертають увагу?
Я вже жалівся дружині. А вона мені с посмішкою:
Паша, ти там мішки з цементом носиш? Втомився? Ось коли до тебе не будуть підходити і просити автографи – от тоді ти задумаєшся, що тобі нудно жити.
От так йдеш по Київу чи іншому місту, а с тобою вітаються, посміхаються. Ця посмішка, цей заряд – акумулятор колосальний, від кожної людини, яка тебе впізнала, чи просто помітила. Це є величезний кайф в житті.
А негатив буває?
Негативу дуже мало. Просто я наївна людина – для мене не існує поганих людей. Просто буває, хтось заблукав, в когось настрій поганий і він неправду сказав. Я таких прощаю.
Автор статьи: Pink.ua
