Христина Соловій – співачка за покликом, за освітою – філолог. Вона дуже наголошує в інтерв’ю, що якби не стала співачкою, то точно стала би бібліотекарем, бо їй затишно й комфортно проводити час серед книг. Особливо їй подобається розказувати та радити людям, що їм почитати. Спеціально для Pink співачка розповіла, які книжки надихнули її на написання свого авторського альбому та які книжні історії повністю співпадають з її ліричними героями.

"Лоліта" Віктор Набоков – Шкідлива звичка

Впродовж усього роману Гумберт і Лоліта подорожують штатами Америки. Гумберт шукає повернення втраченого раю, Лоліта – легковажно насолоджується кока-колою, жуйками, які щойно з‘явилися на ринку, гортає модні журнали, мріючи про кар‘єру актриси і втечу від свого "покровителя". Між тим Набоков із майстерністю художника описує атмосферу того часу, з її автомобілями, готелями, правилами і модою, яка у наш час сприймається вже вінтажною.

Пісня "Шкідлива звичка" асоціюється в мене з моїм улюбленим романом, про високу художню цінність якого, не варто говорити у сотий раз.

На превеликий жаль, такі романи, зазвичай, стають "масбезкультурними" версіями своїх оригіналів. Мало хто спраді читав, але всі "знають", про що там йдеться. "Старий розпусник", "педофілія" тощо. Не варто також відкидати той факт, що кожен автор, пишучи про інших – пише перш за все, про себе. Як сказав Флобер, "Пані Боварі – це я". Мені би дуже хотілось, щоби перед тим, як засуджувати і відхрещуватись від "Лоліти", читачі ознайомились, про що насправді йде мова. Найбільша проблема "Лоліти", а також і її популярності у тому, що її оцінили по обгортці, як часто все оцінюють у споживацькому суспільстві.

"Дівчина з ведмедиком" Віктор Домонтович – Fortepiano

"Дівчина з ведмедиком" Віктора Домонтовича свого часу справила на мене настільки сильне враження, що, вибириючи тему для дипломної роботи, я не сумнівалась жодної секунди. В одному з розділів диплому я завзято доводила, що героїню з психотипом німфетки Домонтович ввів у літературу майже на 30 років швидше, ніж Набоков. Не секрет, що шанувальницею В.Набокова я стала ще в дуже юному віці. Домонтовича ж, відкрила для себе лише будучи студенткою філологічного факультету. В такий час дуже гостро сприймаються прописні істини. Домонтовича цікавила людина на зламі епох, якою і є героїня роману "Дівчина з ведмедиком" (з концепцію епох Віктора Домонтовича в світовому історіософському контексті можна ознайомитись навіть на Вікіпедії). На сьогодні Доктор Парадокс (так називали Домонтовича) залишається для мене найвизначнішою і найнедооціненішою фігурою в українській літературі. Дуже дратує, коли чую або читаю, що в українській художній літературі немає цінності для сучасності. Майже звиклася з думкою, що Домонтович так і буде світити лише обраним одиноким мореплавцям... Аж раптом, бачу афішу з назвою "Дівчина з ведмедиком, або Неповнолітня" у київському Театрі на Подолі. Але це вже зовсім інша історія про виставу, яку я теж дуже рекомендую до перегляду.

"Зачарована гора" Томас Манн – Поки любиш

Це філософія, написана викладом, доступним майже кожній людині. Таку прозу можна порівняти хіба що з музикою.

Роман побудований навколо історії життя Ганса Касторпа, молодого німця, який приїздить навідати свого хворого брата у санаторій для хворих туберкульозом. Зрештою, сам Ганс залишається в санаторії з тією ж хворобою. І тут починається найцікавіше.

Сам санаторій, ніби і є головним героєм роману. В ньому люди живуть, спілкуються і мислять зовсім іншими категоріями. До кінця роману стає зрозумілим, що автор навмисне зібрав таких різних особистостей в одному місці. Всі вони описані настільки детально, що навіть відштовхуючі риси викликають симпатію до героїв. Книга саме про складність психології людського спілкування при такій неймовірній розбіжності поглядів. Діалоги побудовані так, що кожна фраза смакує як вишукана страва.

"У пошуках втраченого часу" Марсель Пруст – Хвиля

Мої друзі з філологічного факультету кажуть, що Пруста краще читати пізньої осені, коли за вікном холод і мряка, а в кімнаті тепло і затишно, бажано ще попивати щось зігріваюче. Я ж почала читати цей роман-епопею спекотного літа. Найбільше мені запам‘яталась друга частина "У затінку дівчат-квіток". Мені здалось, що у цій частині ще менше дій і більше роздумів, настільки, що роман перестає бути романом, а перетікає у суцільний потік свідомості.

Це ще раз доводить, що роман не просто для особливого читача, а навіть для особливого настрою особливого читача. Тексти Пруста - це дивний світ. Тут не варто поспішати. Краще залишитись у втраченому часі, серед пахучого саду, співу птахів, можна навіть відчути себе в раю. Особливо приємним роман читаєтьс у ті періоди, коли хочеться відпочити від суєти.

"Степовий вовк" Герман Гессе – Хто, як не ти, Любий друг

Душа головного героя розділена на людину і вовка. Якщо не приписувати сюди Юнга з його архетипами, то для Гессе, скоріше за все вовк – це самотність, тваринні інстинкти і бажання. "Степовий вовк" – це про самотність інтелектуала. Тут можна знайти атмосферу декадансу. Герой знайомиться з дівчиною, яка вчить його любити життя навіть у такий період. На зламі епох людство завжди переживало кризи, пов‘язані зі змінами звичаїв. Багатьом складно давалось прийняти зміну культурних цінностей і побачити нове. Я люблю Гессе за те, що він показує у своїх книгах як змінюється світ і як ми інколи відмовляємось це приймати. Після "Степового вовка" хочеться насолоджуватись кожною миттю і цінувати найдорожче, що у нас є – час.

Автор статьи: Pink.ua